НАША ЕПОХА

Роки свистіли кулями над головами  —

Там, де були ми, а ще ті, що із нами.

Вовками судомно вили вітри.

Нелюдських здолано бід  — не одну й не три.

Розверзті пащеки безодні  — над усіма шляхами.

Ти, що була зі мною, як Місяць сходив над нами,

Чи пам'ятаєш голос моєї замріяної гітари,

Регіт часу, паракордом вплетений у примари,

Запахи й звуки нещадних боїв нічних?

Знай, що усе  — ненамарне,

Навіть якщо невимовно болить.

Заглядаючи вовчим світилом

Туди, де кожна душа  — лиш мить,

Крокує у безвість епоха з роздертим нутром.

© Максим Солодовник,  2.12. 2022