Роки свистіли кулями над головами —
Там, де були ми, а ще ті, що із нами.
Вовками судомно вили вітри.
Нелюдських здолано бід — не одну й не три.
Розверзті пащеки безодні — над усіма шляхами.
Ти, що була зі мною, як Місяць сходив над нами,
Чи пам'ятаєш голос моєї замріяної гітари,
Регіт часу, паракордом вплетений у примари,
Запахи й звуки нещадних боїв нічних?
Знай, що усе — ненамарне,
Навіть якщо невимовно болить.
Заглядаючи вовчим світилом
Туди, де кожна душа — лиш мить,
Крокує у безвість епоха з роздертим нутром.
© Максим Солодовник, 2.12. 2022
Немає коментарів:
Дописати коментар