11 лютого 1973 народився
Варг Вікернес ― творець і єдиний учасник BURZUM, знавець і дослідник європейської релігії, провідна постать білого руху кінця
XX – початку XXI cт.
З цієї святкової нагоди ділимося з вами свіжим українським перекладом однієї з його програмових колонок, написаної 12 років тому, але незмінно актуальної і, поза сумнівом, класичної.
З цієї святкової нагоди ділимося з вами свіжим українським перекладом однієї з його програмових колонок, написаної 12 років тому, але незмінно актуальної і, поза сумнівом, класичної.
Aurum nostrum non est aurum vulgi
(Наше золото ― не золото профанів)
Існує
безліч шляхів прожити життя, але переважна більшість людей воліє йти на
натовпом широкою і легкопрохідною рівною дорогою, що веде лише до духовної
пересічності та до застою. Досягаючи
кінця шляху, вони не залишають за собою жодних слідів свого існування і
просто-напросто лишаються забутими. Подібно до худоби вони слідують за пастирем
перед собою, не дуже задумуючись над тим, що вони роблять, і йдуть прямо у
небуття. Вони обирають цей шлях, тому що він чинить їм найменший опір і дає
найзручніше життя.
Але
є й інші шляхи, інші стежки, якими людина може пройти своє життя. Природно, що
стежки, якими ступали наші предки, нині заросли. Ніхто не ступав ними протягом
дуже довгого часу, і дика природа поглинула більшість із них. Нам доводиться
ретельно шукати за ними, аби хоча б дізнатися про їхнє існування. Проте ці
стежки нелегкі. Ті, що йдуть зарослими стежками, будуть спотикатися об укриті
мохом камені й коріння у темних лісах, вони часто будуть зісковзувати й падати
в багнюку, застрягати у трясовинах, їм доведеться перепливати небезпечні течії.
За винятком випадкового мандрівника, з яким можна перетнутися в глушині, ця
стежка є зовсім безлюдною. Йти доводиться переважно одному.
Коли
зарослі стежки перетинають проторену дорогу натовпу, самотній мандрівник ― немитий,
часто брудний і одягнений у дрантя ― зустрічається з потоком лайки: із
насмішками, презирством, страхом і навіть ненавистю. Худоба покірно йде за
пастирем перед собою, не зносячи втручання. Людина, що йде в іншому напрямку,
або та, що перетинає шлях, завжди буде викликати сум’яття та неясність у їхніх
дурних рядах.
Натовп
не знаходить жодних секретних таїнств, жодного духовного просвітлення або
давніх знань на проторених шляхах. Руни й золоті частки богів можна знайти лише
у зеленій траві або під мохом, на зарослих тропах. Просвітлення досягне лише та
людина, яка відірве свій погляд від
слідів людини, що йде попереду й для різноманіття погляне на небо. Давні знання
будуть в змозі пізнати лише ті, хто йде шляхом древніх і чинять як наші предки.
Нелегко
знайти шлях, який веде з протореної дороги до зарослих стежок. Більшість людей
проносяться повз них, навіть не знаючи, що вони там знаходяться. Їх доводиться
шукати, часто у найнесподіваніших місцях, і навіть ви можете не знайти їх. Інші
більш фортунні ― у тому сенсі, що їм вказують напрямок інші. Напевно, вся річ у
долі й ті, кому заповідалося знайти зарослі стежки, в будь-якому разі з часом
знайдуть їх. Хочуть вони цього чи ні.
Я
йду однією з таких зарослих стежок і, можливо, тому деяким людям буває складно
зрозуміти те, що я говорю, роблю і думаю, і тому багато хто ставиться до мене з
відразою або боїться, ― незалежно від того, що я роблю або кажу. Але що з того?
Я знаю, що дійсно має значення в житті, і мені подобаються лише «духовні герої
та героїні», ейнхерії та валькірії, яких я іноді зустрічаю в глушині, які знайшли
свій власний шлях, що веде геть із битого шляху. Мені подобаються тільки сильні
люди, що перебувають у пошуках рун, золота богів, поміж зеленої трави. Я
по-справжньому поважаю лише тих, кому я подобаюся і хто йде зарослими стежками.
Посередні маси мене зовсім не цікавлять.
Вальгалла не для овець.
Варг "Локі" Вікернес (грудень 2004 року)
Переклад:
Eisenturm, 2017
Джерело: http://www.burzum.org/
