ЛИШЕ ТОТАЛЬНА ПОМСТА
І ЦІЛКОВИТЕ ЗНИЩЕННЯ КАЦАПСТАНУ!
СМЕРТЬ ВОРОГАМ! СЛАВА ПЕРЕМОЗІ!
Поезії із другої частини моєї збірки "Забігаючи на край ночі"
(резервна публікація)
ОЛДСКУЛЬНІ КОХАНЦІ
Більшість питань − шифровані,
більшість минулого − в банах.
Все, що досі діється з нами у снах −
бездоганна романтика юного кохання.
Немов не було цих років мовчання,
неначе знову обом лише трохи за 20.
Не змінився твій голос, манера у танцях;
Прогулянка між снігів − до світання.
І там, де ми знову разом − радість.
Без жодних причин, без сумнівів і жалю.
Ти там відкриваєш ще раз моє тихе "люблю";
Аврора приносить нам ранок новий,
неначе доля − далеку та ірреальну старість.
Декілька ліхтарів на шляху до нашого дому.
Місто безлюдне, немовби це декорація.
Ми відчуваємо вдячність і поклик до авантюр, а не втому.
Все як належить людям нашого гарту і генерації.
© Максим Солодовник, 1/09/2021
МОЛИТВА
О, забери мою старовинну печаль,
Ти єдина маєш до неї дійсні ключі.
Я шукав тебе по межі двох світів,
Серце моє зі сталі, сам я ― суцільна сталь.
Смог сьогодення вкриває знайомий ландшафт.
Дедалі менше зважаю на мерехтіння облич і дат.
Все, що із нами було ― то вже давнє кіно.
Але любов невгасима палає ― нині як і колись (і до).
Здавалося б ― стільки зим у Лету спливло.
Але внутрішній компас знає, куди летимо,
Знає про біль поразок, завзятість постійних спроб,
Тож, окрім зброї, вірю лише тобі ―
нині як і колись (і до).
© Максим Солодовник, 1/10/2021
МИ ПРИЙДЕМО ЯК ПОМСТА
Ми прийдемо як помста,
як удар кинджалу в глуху безмісячну ніч.
Ми прийдемо втіленням
Невідворотності, Холоду і Розплати.
Нас не було ніде ―
ми повернемось як стихія,
пропалюючи тунелі в тілах ворогів
і в цьому проклятому просторі.
Розшифровуючи минуле,
я блукаю проспектами снів,
плекаючи меланхолію,
неначе сліди від амурних ран.
Зима винищить рудиментарні згадки
про те, що могло існувати тут до.
Ми прийдемо як помста ―
замкнеться коло, відімкнуться замки.
Сучасна історія ― глина у нас під ногами.
І хай горить вогнем земля ―
Є ти і я, є ти і я…
© Максим Солодовник, 7/10/2021
ВОРОГАМ
Ми помстимося за кожну пролиту сльозу,
Ми вирвемо ваші сучі серця із грудей.
Ми не залишимо шансів на жоден реванш.
Будьте навіки прокляті ― і забуті.
Зникнете назавжди,
У надра земні провалитесь ―
Без воскресіння і пам’яті.
Блукатимете поміж пекельних вогнів,
Нанизані поголовно на крижаний стилет Вічності.
© Максим Солодовник, 25/11/2021
GJALLARHORN
Коли не віриш ні людям, ні привидам,
І життя все позаду − немов якась лотерея зловісна,
Чорний дар поетичний квітне з розпуки і відчаю,
Заповзаючи в наші сни змією Амура.
Коли прощаєшся з тим, що було,
Ридаючи за усім невтіленим,
Зрадженим усіма і напівзабутим, −
Лишається запах музики за травневим узгір'ям,
Кілька слів найдорожчих на споді душі,
Біль за тих, хто упав в боротьбі,
Пульс зірок, що шепочуть мені.
Ти лишися тут ще на пару століть чи хвилин,
Розгадай зі мною цей бентежний пласт екзистенції.
І не йди, доки з-за нашого лісу на краю пропащого світу
Не засурмить Ґ'яллархорн...
© Максим Солодовник, 7/12/2021
ДЕМОНИ НА ПОЛЯХ ВІЙНИ
Бісовим колом лютих вітрів – снується зима.
Вороги наші там, де ледь-ледь – і нема.
Кров їхня ллється, палає прокльон.
Хижаки розривають здобич – так було іспокон.
Виступає Мара на вістрі атаки,
Перстом крижаним накреслює шлях безжальним ракетам.
Вогонь забирає свою данину там, де квітли недовго маки.
Вогонь – спонсор чорних стрічок на ворожих портретах.
Обертається Сварга, скрипить річне Колесо.
Час ненатлої різанини вповзає змією у трансцендентний мікс.
Будьмо уважні, працюючи з вибухівкою і трасерами,
Будьмо нестримно люті – як демон і біс.
© Максим Солодовник, 27-28/01/2022